Марина Соколян

Світ нового роману Марини Соколян «Новендіалія» — це замкнений простір містечка із середньовічним колоритом та готичними легендами, власними законами справедливості і гуманності, за дотриманням яких пильно наглядає Нічний Магістрат. Героям постійно доводиться робити вибір — між коханням та правдою, порятунком та зрадою, життям та безсмертям. І вибір свій слід зробити до того, як мине новендіалія, тобто дев’ятидення.

Перед нами світ Середньовіччя. У ньому надія є гріхом, воля — поза законом, а любов давно замінена хіттю. Жорстокість тут є нормою, а смерть — повсякденне явище. Анджі — простий кріпак — серв. У нього немає права навіть сподіватися на інше життя, проте доля вирішує інакше. Та чи зможе він скористатися цим шансом? Чи зможе прийти з Підземелля Ненависті до Вежі Любові?

У книзі є все, щоб зацікавити якнайширше коло читачів — напружений сюжет, симпатичні молоді герої, які відчайдушно дурять один одного, старовинні таємниці та інформаційні технології. Події розгортаються на «прихованому факультеті» Університету Сент-Ендрюза — Школи Містифікації. У цій школі юні таланти набувають знань з фальсифікації, міфотворчості та теорії змови, щоб потім успішно застосувати їх на практиці. Єдина підказка для читачів — не слід сприймати буквально все, що діється в цій школі,...

Головна героїня роману Марини Соколян «Серце гарпії» на ім’я Ярослава Немирович стає свідком злочину і, тікаючи від переслідування, опиняється в далекому селі. Згадуючи минуле, вона розуміє, що певною мірою сама спровокувала ситуацію, яка призвела до загибелі людини. Ярослава має багато талантів, зокрема, схильність до хитрих вигадок і уміння впливати на емоції людей. Застосовуючи ці здібності, вона зробила непогану кар’єру і навіть не помітила, коли звичка маніпулювати людьми набула рис...

Той, Хто Несе Світло і Той, Хто Несе Звістку: в християнській міфології це два протилежні герої. А що, якби було не так? У світі «Херему» все не так: вірні чекають не спасителя, а руйнівника; трійця янголів відвідує не останнього праведника, а останнього грішника; героя зраджує учитель, а рятує – повія. Цей світ – викривлене дзеркало, в якому звичні чесноти зможуть навіч побачити власне химерне лице.

Я — суккуб. Моя мати була демоном, а батько, природньо, — монахом. Та, власне, ним міг бут хто завгодно: моя матінка ніколи і не намагалася впорядкувати за пріоритетами своє вельми активне сексуальне життя. Щоправда, я про це дізналася зовсім недавно. Виховання, знаєте, культурні обмеження часто не дають розкритися природнім здібностям. Не можна сказати, що цей факт мене здивував чи приголомшив. Ні. Він просто ввів мене в глибокий шоковий стан, заледве не вкоротивши мені життя. Мої тодішні...

Книгу Марини Соколян «Цурпалки» варто розцінювати початком цілком автономного й самобутнього творчого досвіду, який не покладається на домінуючі в 90-х роках знакові системи. Втім, окремої уваги заслуговує висока культура слова письменниці, що мотивується — у першу чергу — доброю освітою.

Пасіонарність — це виклик, талант — це провокація. Байдуже — в мистецтві, науці чи особистому житті. Ті, хто опиняється поряд з пасіонарієм, захоплюються, обожнюють, заздрять, ненавидять… Талант нестерпний, він вимагає поклоніння або знищення. Тому генії гинуть від пук заздрісників, а іноді — від рук прихильників. «Балада для Кривої Варги» — історія-попередження для тих, хто ризикує стати над натовпом.